Жовтень і рукопис

Я завжди пишу більше восени. Не тому що маю більше часу — робочий ритм той самий. А тому що осінь сама диктує. У жовтні кожен лист на асфальті здається закінченим рядком. Кожен дощ — цезурою. Кожна рання темрява — дозволом сидіти вдома і думати повільно.

Літо — це вибух і розмова, весна — це тривога і надія, зима — це мовчання і чекання. Але осінь — це рукопис. Осінь пахне чорнилом і вологою сторінкою. Я не вигадую цей зв'язок — він живе в мені стільки, скільки я пишу.

Жовтень особливо

З усіх осінніх місяців — жовтень для мене найплідніший. Вересень ще тримається за літо. Листопад вже занурюється в темноту. А жовтень — рівно посередині. Він і барвистий, і сумний. І тепло в ньому вже не літнє — а якесь прощальне, яке цінуєш інакше.

Найкращі вірші я написала, коли надворі падало листя і в кімнаті пахло чаєм з чорносливом.

Є щось у жовтневому світлі — воно косе, янтарне, ліниве. Воно лягає на стіл інакше, ніж будь-яке інше. І в цьому світлі слова якимось чином стають щільнішими. Точнішими. Ніби осінь знімає з мови все зайве — так само, як дерева скидають листя.

Рукопис на осінь

Цього жовтня я відкрила новий зошит. Ще порожній — тільки дата на першій сторінці. Але вже відчуваю: в ньому будуть вірші. Не знаю які — ніколи не знаю заздалегідь. Знаю тільки, що жовтень не дасть мені мовчати.

Якщо ви також пишете — і якщо восени вам пишеться більше — не дивуйтеся і не шукайте пояснення. Просто відкрийте зошит. Жовтень сам підкаже, що далі.